Постанова ВССУ від 09.04.2026 року у справі №599/851/25

Друк

Пошук

20

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ ( ВССУ )

Історія справи

Постанова ВССУ від 09.04.2026 року у справі №599/851/25

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 599/851/25

провадження № 61-1061св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тернопільська обласна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатМицик Олег Володимирович, на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року, ухвалене у складі суддіСнігурського В. В.,

та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Костіва О. З. Гірського Б. О., Храпак Н. М.; касаційну скаргукерівника Тернопільської обласної прокуратури на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року,ухвалене у складі суддіСнігурського В. В., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Костіва О. З. Гірського Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням

і діями органів досудового слідства, прокуратури.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 10 серпня 2022 року слідчим четвертого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Летнянкою А. Р. , йому було повідомлено

у кримінальному провадженні № 42022210000000068 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 201-2 Кримінального Кодексу України (надалі - КК України).

12 серпня 2022 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 781 515 грн.

12 серпня 2022 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у кримінальному провадженні № 42022210000000068 накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно позивача.

30 вересня 2022 року у кримінальному провадженні № 42022210000000068 затверджено обвинувальний акт, який скеровано до Зборівського районного суду Тернопільської області (справа № 599/1845/22).

03 квітня 2025 року прокурором подано до суду постанову про відмову від підтримання публічного (державного) обвинувачення від 01 квітня 2025 року.

03 квітня 2025 року ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області закрито кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022210000000068 від 04 травня 2022 року, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 201-2 КК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України), у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Це судове рішення набрало законної сили 11 квітня 2025 року та оскаржено не було, а відтак, є остаточним.

У результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом у період з 10 серпня 2022 року до 11 квітня 2025 року, що в загальному становить 30 місяців.

Таким чином, незаконними рішеннями та діями посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури позивачу було завдано значну шкоду.

У зв`язку з явно незаконним притягненням до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 був змушений звернутись за юридичною допомогою. Зокрема, для надання правової допомоги у кримінальному провадженні № 42022210000000068 було укладено наступні договори: від 11 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери» (надалі - АО «Мицик, Кравчук і Партнери»); від 05 липня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Заплітною І. А.

У період з 05 липня 2022 року до 09 квітня 2025 року за надання правової допомоги ОСОБА_1 сплатив АО «Мицик, Кравчук і Партнери» грошові кошти в загальному розмірі 380 000 грн. За надання правової допомоги позивач сплатив адвокату Заплітній І. А. грошові кошти в розмірі 176 000 грн. Понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні підлягають відшкодуванню, виходячи з обумовленого сторонами розміру оплати, в загальному розмірі 556 000 грн.

Крім цього, у зв`язку з безпідставним обвинуваченням у вчиненні злочину позивач також зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психологічних страждань, перебування в стані безперервного нервового стресу внаслідок невизначеності, що підсилювалося розумінням своєї невинуватості через абсолютну надуманість обвинувачення.

ОСОБА_1 зазнав значних психологічних страждань від утвердження правоохоронними органами в очах оточуючих абсолютної недовіри до його слів. Намагання прокуратурою будь-якими засобами визнати його винним значно впливало на його нервову систему та сприяло її розладу.

При цьому було допущено публікації у засобах масової інформації, які принижували його гідність в очах оточуючих і які не спростовані дотепер.

Особливих страждань ОСОБА_1 спричиняло усвідомлення того, що кримінальне провадження щодо нього було видуманим взагалі, наслідком тривалої оперативної комбінації правоохоронців, що суперечило основним завданням кримінального провадження відповідно до статті 2 КПК України.

Позивач був змушений доводити свою невинуватість в суді протягом 2,5 років, знову і знову повторюючи ті обставини, які він повідомив правоохоронцям ще на стадії досудового розслідування, проте які були ними проігноровані.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 вважав, що стягненню на його користь в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає не мінімальна сума, а сума, більша в три рази, що становить 720 000 грн, з розрахунку 8 000 гривень (мінімальна заробітна плата станом на день пред`явлення позову) х 30 (кількість місяців перебування під слідством і судом) х 3 = 720 000 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставістатей 23 1167 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 720 000 грн у відшкодування завданої йому моральної шкоди, а також кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 556 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 256 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 556 000 грн майнової шкоди, а всього стягнуто 812 000 грн шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури. Судовий збір віднесено за рахунок держави.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди. Це право виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди за 32 місяці перебування під слідством та судом, а тому вважав, що достатнім і справедливим розміром відшкодування йому моральної шкоди є розмір, визначений, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати станом на дату ухвалення судового рішення за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що становить 256 000 грн.

Крім того, суд зазначив, що понесені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 556 000 грн підлягають відшкодуванню у повному обсязі, оскільки підтверджені долученими до позовної заяви доказами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Тернопільської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди та понесених ним витрат на правничу допомогу у кримінальній справі на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При цьому, апеляційним судом враховано положення норм ЦК України та судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

22 січня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мицик О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року (повний текст якої складено 30 грудня 2025 року).

29 січня 2026 року керівник Тернопільської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року (повний текст якої складено 30 грудня 2025 року).

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мицик О. В., на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року. Витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 599/851/25.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справіза касаційною скаргою керівника Тернопільської обласної прокуратури на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року. Виконання рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

13 лютого 2026 року матеріали цивільної справи № 599/851/25 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мицик О. В., просить скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 256 000 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У касаційній скарзікерівник Тернопільської обласної прокуратури просить скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а в частині відшкодування моральної шкоди змінити оскаржувані судові рішення шляхом зменшення її розміру.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Крім того, заявник указує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У зв`язку з безпідставним обвинуваченням у вчиненні злочину позивачу довелося постійно виправдовуватися перед друзями, рідними, оточуючими людьми, бізнес-партнерами та контрагентами, яким стало відомо про порушення щодо нього кримінальної справи, роз`яснювати їм дійсні причини, які склалися. Це викликало у нього додаткові хвилювання щодо погіршення його репутації, спричинило душевний біль.

ОСОБА_1 , остерігаючись безпідставного громадського осуду, упродовж декількох років намагався уникати будь-якого спілкування зі своїми знайомими та колегами. У нього з часом виникали постійні хвилювання за неправильне сприйняття цих подій та появу у них негативного ставлення, що, як він вважає, непоправно зашкодило його репутації як справедливої, добропорядної та законослухняної людини. Ці хвилювання не зникли і до цього часу. Навіть закриття кримінального провадження із реабілітуючих підстав не спростувало в очах людей думку про нього.

Позивач поніс тяжкі духовні та психологічні страждання, його гідність було принижено.

Тому визначений судом першої інстанції та підтриманий судом апеляційної інстанції розмір компенсації моральної шкоди не можна вважати справедливою сатисфакцією за обвинувачення та знищення репутації ОСОБА_1 , який тривалий час займався волонтерською діяльністю та будував власний бізнес.

Підставами касаційного оскарження рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року керівник Тернопільської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17, 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15; постановах Верховного Суду від: 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, 13 лютого 2019 року у справі № 335/8855/15-ц, 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц, 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18, 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, 16 вересня 2020 року у справі № 242/5118/19, 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, 08 лютого 2021 року у справі № 554/5007/18, 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, 29 вересня 2021 року у справі № 161/10816/20, 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20, 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, 11 січня 2023 року у справі № 591/8842/21, 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, 11 жовтня 2023 року у справі № 752/8448/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди залишено поза увагою принципи розумності, справедливості та співмірності, не забезпечено справедливого балансу між інтересами особи та публічними інтересами держави, допущено надмірне фінансове навантаження на державний бюджет.

Твердження ОСОБА_1 про глибину фізичних і душевних страждань в період досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, негативні зміни у житті відповідними доказами не підтверджено.

Визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним, суперечить положенням чинного законодавства України..

Судами неправильно застосовано положення статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»

Крім того, необґрунтованими є висновки судів щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні.

Також у касаційній скарзі керівником Тернопільської обласної прокуратури заявлено клопотання про повідомлення прокуратури щодо дати та часу розгляду справи.

З приводу цього клопотання Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу керівника Тернопільської обласної прокуратури на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, поданому до суду 16 лютого 2026 року, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мицик О. В., заперечує проти доводів заявника та просить касаційну скаргу керівника Тернопільської обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 серпня 2022 року слідчим четвертого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_1 повідомлено в межах кримінального провадження № 42022210000000068 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 201-2 КК України: продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги, з метою отримання прибутку, вчинені у значному розмірі під час воєнного стану.

03 квітня 2025 року ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області закрито кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022210000000068 від 04 травня 2022 року, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 201-2 КК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Це судове рішення набрало законної сили 11 квітня 2025 року.

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 10 серпня 2022 року (дата повідомлення про підозру) до 11 квітня 2025 року (дата набрання законної сили ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2025 року про закриття провадження у справі), тобто 32 місяці.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мицик О. В., та касаційна скарга керівника Тернопільської обласної прокуратурине підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом п'ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання законної сили виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібний висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд повинен керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка розглядається в касаційному порядку, судами попередніх інстанцій встановлено і не спростовується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 10 серпня 2022 року (дата повідомлення про підозру) до 11 квітня 2025 року (дата набрання законної сили ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2025 року про закриття провадження у справі), тобто 32 місяці, а тому суди дійшли правильного висновку про те, що позивач довів право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату

у місячному розмірі 8 000 грн.

З урахування вказаного строку перебування позивача під слідством та судом

і мінімального місячного розміру заробітної плати на момент розгляду

справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на

2025 рік», мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача складає: 256 000 грн (32 х 8 000 грн).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції про те, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 256 000 грн є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків немайнового характеру.

Колегія суддів зауважує, що визначення розміру моральної шкоди вище мінімального розміру є правом суду. Розмір відшкодування залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин. Однак, з огляду на обставини справи, що переглядається у касаційному порядку, наведені позивачем обґрунтування вимушених змін у його житті, колегія суддів погоджується з висновками районного та апеляційного судів, що вказана сума відповідає принципам розумності і справедливості.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мицик О. В., про наявність підстав для збільшення мінімально гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди за час його незаконного перебування під слідством та судом колегія суддів відхиляє. Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є значним та цілком достатнім для розумного задоволення вимог позивача.

Керівник Тернопільської обласної прокуратури у касаційній скарзі посилався на необхідність використання судами першої та апеляційної інстанцій встановленого розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, визначеної в статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік».

Аналіз релевантної правозастосовчої практики щодо розгляду справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом дає підстави для висновку, що Верховний Суд неодноразово роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити саме з установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеного на час розгляду справи.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25 вересня2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21.

Таким чином, посилання у касаційній скарзі на те, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600 грн, яка вказана статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», є безпідставними.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 09 липня 2007 року у справі

№ 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року

№ 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

При оцінці доводів касаційної скарги керівника Тернопільської обласної прокуратури про необґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування коштів, сплачених ним за надання правничої допомоги у кримінальній справі, колегія суддів виходить з такого.

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20.

На підтвердження витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні позивачем у цій справі надано: договір про надання правової допомоги від 11 жовтня 2022 року з АО «Мицик, Кравчук і Партнери»; договір про надання правової допомоги від 05 липня 2022 року з адвокатом Заплітною І. А.; платіжні інструкції про оплату позивачем коштів за надання адвокатами послуг у кримінальному провадженні № 42022210000000068, що узгоджуються з умовами договорів про надання правничої допомоги, актами виконаних робіт та фактично виконаними роботами адвокатів.

Суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження витрат ОСОБА_1 у зв'язку з наданням йому правової допомоги у кримінальному провадженні, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вимог позивача про відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні у вказаному розмірі. Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги керівника Тернопільської обласної прокуратури не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційних скаргах.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, виконання судового рішення, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.

З аналогічних підстав колегія суддів не проводить розподіл судових витрат відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мицик Олег Володимирович, та касаційну скаргу керівника Тернопільської обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2025 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник